Я знайшла мир та призначення у Христі
Я ніколи не забуду, як уперше потрапила до церкви “Примирення”. Це був різдвяний вечір хвали, і щось у тій атмосфері глибоко торкнулося мого серця. До того я жила з багатьма запитаннями, сумнівами й страхами. Я шукала сенс, але не знаходила справжніх відповідей.
Я поверталась знову і знову — і зрозуміла, що ця церква не просто місце богослужінь, а справжня духовна сім’я. Через Боже Слово, молитву і любов людей навколо я відчула, що Бог звертається просто до мене.
Зміни почались у моїй сім’ї. Ми вперше почали молитись разом. Наш шлюб було відновлено — прийшли мир і довіра. Стосунки з донькою стали глибшими. Бог відкрив нові можливості служити іншим.
Сьогодні я впевнено кажу: церква “Примирення” змінила моє життя. Це місце любові, підтримки і Божої благодаті, де я знайшла відповіді, яких так довго шукала.
Дякую Богові за Його милість і за церкву, яка допомагає людям знаходити мир, надію і справжнє життя в Христі.
Втративши все, ми знайшли те, що справді важливе
Ми жили в маленькому містечку на півдні України — у домі нашої мрії. Працювали, виховували п’ятьох доньок і будували своє майбутнє. У нас було все… крім стосунків із Богом. Ми намагались заповнити порожнечу успіхом, речами, подорожами.
А потім війна зруйнувала все за одну ніч. Ми пережили два місяці окупації: голод, підвали, обстріли, зради й страх за дітей. Пройшли мінні поля, сім російських блокпостів — і опинилися в чужому місті, без дому, без надії.
Тоді ми познайомились із людиною, яка запросила нас до Церкви Примирення. Ми чекали лише продуктовий пакет — але отримали значно більше.
Згодом ми почали служити іншим — допомагати в Центрі допомоги, годувати тих, хто потребує. Саме тоді Бог змінив наші серця.
5 травня 2024 року ми з чоловіком віддали життя Христу й прийняли хрещення.
Ми дуже вдячні Церкві Примирення, пастору Павлу та його дружині Марії за їхню любов, турботу та живу віру.
Пастор сказав нам: “Ми можемо дати більше, ніж їжу — ми можемо дати стосунки.” Спершу ми цього не розуміли. Але ці люди прийняли нас, підтримали й показали справжню любов. Вперше за багато місяців ми усміхнулись.
Від розпачу до покликання
Я народився в невеликому місті й виріс у звичайній сім’ї, але з юності почав робити неправильні вибори. У підлітковому віці спробував алкоголь, далі — злочини. Коли переїхав до Умані на навчання, моє життя пішло по спіралі: наркотики, вечірки, безрозсудність.
Усе змінилось, коли друг запросив мене на домашню групу в церкві “Примирення”. Спершу я просто спостерігав, але був вражений тим, як щиро за мене молилися — і як Бог відповідав. Якось мене зупинили за кермом у стані сп’яніння. Я думав, що зможу все виправити, але зрозумів: я на межі. І вперше по-справжньому помолився.
Судова тяганина тривала місяцями, але врешті справу закрили — без жодного втручання з мого боку. Саме тоді я усвідомив: Бог справжній, і Йому не байдуже. Я покаявся, прийняв хрещення й почав нове життя.
Сьогодні я служу іншим, як колись служили мені. У церкві я диякон, займаюся соціальним служінням, допомагаю ветеранам і родинам військових. Бог змінив мене — тепер я хочу бути інструментом змін для інших.